НАКЛАДЕННЯ ОБТЯЖЕННЯ НА ЧАСТИНУ МАЙНА, У ПРОЦЕСІ ПОВЕРНЕННЯ БОРГУ, НЕ ПОЗБАВЛЯЄ МОЖЛИВОСТІ СТЯГУВАЧА БОРГУ ВИМАГАТИ ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНИМИ ДОГОВОРІВ ВІДЧУЖЕННЯ НЕРУХОМОСТІ, ЯК ФРАУНДАТОРНИХ

НАКЛАДЕННЯ ОБТЯЖЕННЯ НА ЧАСТИНУ МАЙНА, У ПРОЦЕСІ ПОВЕРНЕННЯ БОРГУ,  НЕ ПОЗБАВЛЯЄ МОЖЛИВОСТІ СТЯГУВАЧА БОРГУ ВИМАГАТИ ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНИМИ ДОГОВОРІВ ВІДЧУЖЕННЯ НЕРУХОМОСТІ, ЯК ФРАУНДАТОРНИХ

Постанова Верховного суду від 02.10.2024 року у справі 372/3733/22 у складі суддів:  Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,         Тітова М. Ю.,   

https://reyestr.court.gov.ua/Review/122220286

ЮРИДИЧНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ ПО НЕРУХОМОСТІ

СУДОВА ПРАКТИКА ПО НЕРУХОМОСТІ

ПОЗОВНІ ЗАЯВИ ПО НЕРУХОМОСТІ

Особа звернулася із позовом про визнання недійсним договору дарування будинку та земельної ділянки.

На обґрунтування зазначених вимог, позивач зазначав, що посилалася на те, що між нею і одним із відповідачем 26 жовтня 2016 року було укладено договір позики, за умовами якого позичальник отримав 2 320 000,00 грн, які зобов`язався повернути                     до 24 жовтня 2020 року. Оскільки відповідач борг не повернув, він змушений був звернулась до суду з позовом про стягнення суми боргу, який рішенням районного суду від 30 серпня 2021 року задоволено та стягнуто  з  відповідача на її користь 2 667 211,62 грн боргу.

Під час розгляду спору про стягнення боргу їй стало відомо, що відповідач 1 (боржник) уклав спірний договір дарування будинку та земельної ділянки із відповідачем 2           з метою уникнення відповідальності за невиконання умов договору позики, адже рішення суду про стягнення з нього боргу відповідач не виконує.

Рішенням суду першої та апеляційної інстанції позовні вимоги були задоволені.

Відповідачем було подано касаційну скаргу до Верховного Суду. 

Однією із підстав касаційної скарги Відповідач зазначив, що Апеляційний суд не надав оцінки встановленим у рішенні суду про стягнення боргу фактам, які мають преюдиційне значення, а саме, що  ухвалою від 08 квітня              2021 року було забезпечено позов шляхом заборони відчуження садового будинку загальною площею 239,6 кв. м, який знаходиться на АДРЕСА_2 , а в накладенні арешту на спірний будинок і земельну ділянку було відмовлено з підстав неспівмірності заявленим вимогам. Тобто будинку, який знаходиться в Харківській області і який на праві власності належить ОСОБА_3 , було цілком достатньо для задоволення позовних вимог позивача.

Верховний суд залишив в силі рішення першої та другої інстанції, зокрема зазначивши щодо некоректного формулювання позовних вимог наступне:

Саме по собі накладення арешту на забезпечення позову у справі № 619/1572/21 про стягнення з ОСОБА_3 грошових коштів на інше його нерухоме майно не має преюдиційного значення для вирішення цієї справи. Доказів виконання рішення суду у справі № 619/1572/21 відповідач не надав.

Особа звернулася із позовом про визнання недійсним договору дарування будинку та земельної ділянки.

На обґрунтування зазначених вимог, позивач зазначав, що посилалася на те, що між нею і одним із відповідачем 26 жовтня 2016 року було укладено договір позики, за умовами якого позичальник отримав 2 320 000,00 грн, які зобов`язався повернути                     до 24 жовтня 2020 року. Оскільки відповідач борг не повернув, він змушений був звернулась до суду з позовом про стягнення суми боргу, який рішенням районного суду від 30 серпня 2021 року задоволено та стягнуто  з  відповідача на її користь 2 667 211,62 грн боргу.

Під час розгляду спору про стягнення боргу їй стало відомо, що відповідач 1 (боржник) уклав спірний договір дарування будинку та земельної ділянки із відповідачем 2           з метою уникнення відповідальності за невиконання умов договору позики, адже рішення суду про стягнення з нього боргу відповідач не виконує.

Рішенням суду першої та апеляційної інстанції позовні вимоги були задоволені.

Відповідачем було подано касаційну скаргу до Верховного Суду. 

Однією із підстав касаційної скарги Відповідач зазначив, що Апеляційний суд не надав оцінки встановленим у рішенні суду про стягнення боргу фактам, які мають преюдиційне значення, а саме, що  ухвалою від 08 квітня              2021 року було забезпечено позов шляхом заборони відчуження садового будинку загальною площею 239,6 кв. м, який знаходиться на АДРЕСА_2 , а в накладенні арешту на спірний будинок і земельну ділянку було відмовлено з підстав неспівмірності заявленим вимогам. Тобто будинку, який знаходиться в Харківській області і який на праві власності належить ОСОБА_3 , було цілком достатньо для задоволення позовних вимог позивача.

Верховний суд залишив в силі рішення першої та другої інстанції, зокрема зазначивши щодо некоректного формулювання позовних вимог наступне:

Саме по собі накладення арешту на забезпечення позову у справі № 619/1572/21 про стягнення з ОСОБА_3 грошових коштів на інше його нерухоме майно не має преюдиційного значення для вирішення цієї справи. Доказів виконання рішення суду у справі № 619/1572/21 відповідач не надав.