БАНК НЕ В ПРАВІ ПЕРЕУСТУПАТИ ЗАСТАВЛЕНЕ В ІПОТЕКУ ЖИТЛО ФІЗИЧНИМ ОСОБАМ. В ТАКОМУ ВИПАДКУ ВЛАСНИК ЖИТЛА МАЄ ПРАВО ВИТРЕБУВАТИ ЙОГО У ОСТАННЬОГО НАБУВАЧА

Постанова Великої Палати Верховного суду у складі судді-доповідача Ткачука О. С., суддів: Банаська О. О., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В. по справі №206/4841/20 від 08 листопада 2023 р.

У жовтні 2020 року Позивачі звернулися із позовом до АТ «Райффайзен Банк Аваль», ТОВ «ФК «Інвестстандарт», приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу, відповідача1, відповідача2 , в якому посилалися на те, що між позивачкою 1 та АТ «Райффайзен Банк Аваль» було укладено кредитний договір.

На забезпечення виконання зобов`язань за цим договором між позивачами, з одного боку, та АТ «Райффайзен Банк Аваль», з іншого боку, укладено іпотечний договір, предметом якого є житлова квартира.

АТ «Райффайзен Банк Аваль» відчужило право вимоги за кредитним договором та за договором іпотеки на користь ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк», яке того ж дня переуступило ці права ТОВ «ФК «Інвестстандарт». Останнє, в свою чергу, відчужило ці права відповідачу1.

Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу прийняв рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та зареєстрував право власності на предмет іпотеки (квартиру) за відповідачем1.

Згодом між відповідачем1 та відповідачем2 укладений договір купівлі-продажу спірної квартири, на підставі якого відповідач2 став власником вказаної квартири.

Враховуючи викладене, позивачі просили суд:

- визнати недійсним договори про відступлення права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки, укладений між ТОВ «ФК «Інвестстандарт» та відповідачем1;

- визнати незаконним та скасувати рішення приватного нотаріуса Дніпровського нотаріального округу про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на квартиру за відповідачем1;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений між відповідачем1 та відповідачем2;

- витребувати у відповідача2 у власність позивачів квартиру.

Рішенням районного суду, залишеним без змін постановою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що між ТОВ «ФК «Інвестстандарт» та відповідачем1 було укладено саме договір відступлення права вимоги (цесія), тобто відповідач1, як фізична особа, мав право бути стороною такого правочину. Тому підстав для задоволення позову в частині визнання цього договору недійсним немає. Інші позовні вимоги є похідними від наведеної, тому у їх задоволенні суди також відмовили.

Верховний суд, розглянувши касаційну скаргу позивачів, скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив частково, витребувавши у відповідача2 у власність позивачів їх квартиру, виснувавши наступне:

фізична особа у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, зокрема за кредитним договором, оскільки такі надаються лише спеціалізованими установами, якими є банки, або інші установи, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 Цивільного кодексу України, оскільки для зобов'язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа.

Це ж саме стосується переуступки права іпотеки, у тому випадку, коли вона забезпечує виконання кредитних зобов'язань.

Враховуючи, зокрема, інтереси боржників у можливості повернути кредитний борг тій особі, яка за законом має право надавати фінансові послуги та відповідає визначеним у ньому вимогам, невірним є визначення, що в імперативній нормі приватного права відсутня заборона на відступлення (купівлю-продаж, міну, дарування майнових прав) права вимоги, яке виникло на підставі кредитного договору, будь-якій особі.

За таких обставин, до відповідача1 не могло перейти право вимоги ні за кредитним договором, ні за договором іпотеки, тому підстав для державної реєстрації за ним права власності на предмет іпотеки також не було. Так само, як і не було у нього достатнього обсягу повноважень (права власності) для продажу цього предмета іпотеки відповідачу2.

У цій справі спір щодо майна є між приватними особами. З позовом про витребування квартири звернулися її власники. З огляду на гарантії захисту, які Конституція України й інші нормативні акти надають власникові майна, Велика Палата Верховного Суду вважає, що легітимна мета у втручанні суду у право кінцевого набувача на мирне володіння квартирою існує.

Ураховуючи те, що у відповідача1 не виникло права власності на спірну квартиру (предмет іпотеки), він не мав законних підстав відчужувати цю квартиру відповідачу2. Відтак, позовна вимога щодо витребування цього майна з володіння кінцевого набувача на користь усіх співвласників квартири є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.