ВИКОРИСТАННЯ “ПРАВА НА ЗЛО” ПРИ ПОДІЛІ СПІЛЬНОГО МАЙНА

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач) від 01 березня 2023 р. по справі №761/47743/19.

Позивач звернувся із позовом до суду про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ. В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що перебував із відповідачкою у зареєстрованому шлюбі з 2008 по 2020 роки. За час перебування у шлюбі сторонами було придбано два приватні будинки, земельну ділянку, квартиру та автомобіль, право власності на які було зареєстровано на дружину.

В зв’язку із чим, просив суд визнати вказане майно об’єктами спільної сумісної власності подружжя та поділити його, визнавши за ним право власності на квартиру, а інше майно залишити у власності відповідачки.

Відповідачка проти позовних вимог заперечувала, посилаючись на те,що заочним рішенням суду у 2011 р. шлюб між сторонами було розірвано, сумісне проживання та фактичні шлюбні відносини між ними також припинились.

Про те, що заочне рішення про розірвання шлюбу було скасовано у 2012 р., вона дізналась лише у 2018 р. і одразу подала новий позов про розірвання шлюбу. За таких обставин майно, яке було придбане нею за власні кошти є її приватною власністю.

Рішенням суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, позовні вимоги було задоволено.

Суди виходили з тих обставин, що між сторонами був зареєстрований шлюб у 2008 р.

В 2011 р. заочним рішенням міськрайонного суду вказаний шлюб між сторонами було розірвано.

Ухвалою суду у травні 2012 р. заочне рішення про розірвання шлюбу було скасовано, а у вересні 2012 р. позов про розірвання шлюбу міським судом було залишено без розгляду.

Повторно рішення про розірвання шлюбу міським судом було ухвалено у 2020 році.

Враховуючи викладене, суди залишили без уваги факт юридичної реєстрації розірвання шлюбу і його юридична відсутність протягом шести років з листопада 2012 року і до моменту його юридичного поновлення у листопаді 2018 року, оскільки вважали, що шлюб між сторонами укладено. Таким чином, майно набуте за цей час відповідачкою є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу.

Верховний суд скасував попередні судові рішення та ухвалив нове, яким у позові було відмовлено, виснувавши наступне:

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Зловживання правом проявляється в тому, що:

-особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;

-наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);

-враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

У вказаній справі заочним рішенням міськрайонного суду від квітня 2011 року розірвано шлюб між сторонами.

Ухвалою міськрайонного суду від липня 2012 року вказане заочне рішення скасовано та призначено справу до розгляду.

У вересні 2012 року на підставі вказаного заочного рішення про розірвання шлюбу, яке вже було скасоване, відділом Державної реєстрації актів цивільного стану до реєстру актів цивільного стану було внесено інформацію про розірвання шлюбу.

Ухвалою міськрайонного суду від листопада 2012 року позовну заяву відповідачки до позивача про розірвання шлюбу та стягнення аліментів залишено без розгляду.

Відомості про скасування заочного рішення міськрайонного суду від квітня 2011 року про розірвання шлюбу були внесені до Державного реєстру актів цивільного стану лише у липні 2018 року.

У договорі купівлі-продажу квартири від вересня 2013 року, зазначено, що покупець (відповідачка) у зареєстрованому шлюбі не перебуває та не проживає однією сім'єю з будь-якою особою без реєстрації шлюбу, грошові кошти, які передаються за купівлю квартири є її особистою приватною власністю.

Відповідно до нотаріально посвідчених заяв позивача від липня 2017 року, які подані ним під час укладення від імені відповідачки договорів купівлі-продажу земельної ділянки та нежитлового приміщення, у яких позивач представляв інтереси відповідача, вказано, що на час укладення цих договорів відповідачка не перебуває у зареєстрованому шлюбі.

Таким чином, позивач умисно не повідомив відповідачку про звернення до суду з метою скасування рішення суду про розірвання шлюбу, а також про факт поновлення шлюбу з нею, з метою створення підстав для подання в майбутньому позову про визнання права власності на майно, яке придбане нею самостійно.

Очевидно, що позивач як учасник цивільних відносин «вживав право на зло». Сукупність дій спрямованих на скасування рішення суду про розірвання шлюбу, подання нотаріально посвідчених заяв від липня 2017 року щодо відсутності шлюбу між сторонами, а у подальшому звернення до суду з позовом про поділ майна подружжя і визнання права особистої приватної власності на частину такого майна, свідчать про його зловживання правом.

Отже, спірне майно, яке набуте відповідачкою у період, коли, на її переконання, вона не перебувала у шлюбі з позивачем, є її особистою власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя.