КОШТИ  ПЕРЕВЕДЕНІ НА РАХУНОК ЦИВІЛЬНОЇ ДРУЖИНИ ПОВЕРНУТИ НЕМОЖЛИВО

Постанова  Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В.І., Антонова Н.О., Краснощокова Є.В., Русинчука М.М. (суддя-доповідач), Тітова М.Ю. від 04.08.2023 р. по справі №185/446/18

https://reyestr.court.gov.ua/Review/98881542

ЮРИДИЧНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ ПО СІМЕЙНОМУ ПРАВУ

СУДОВА ПРАКТИКА ПО СІМЕЙНОМУ ПРАВУ

ПОЗОВНІ ЗАЯВИ ПО СІМЕЙНОМУ ПРАВУ

Позивач звернувся із позовом з вимогою про стягнення з Відповідачки    1 300 000,00 грн., які він їй перерахував протягом чотирьох місяців для ведення спільного бізнесу, але оскільки остання витратила кошти на себе і ніякого бізнесу не вела, просив суд стягнути вказані кошти як безпідставно набуті.

Відповідчка заперечувала факт отримання коштів від Позивача саме для ведення бізнесу, вказавши, що протягом чотирьох місяців, коли вона отримувала гроші від Позивача, вони проживали разом як чоловік і жінка, перебуваючи у фактичних шлюбних відносинах. Вказані грошові кошти, вона, за згодою та вказівкою Позивача, витратила на оплату операції по збільшенню грудей, внеску за квартиру, страхування автомобіля. Однак, коли Відповідачка дізналась, що Позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі, то припинила з ним спілкування, а тому підстав для повернення наданих їй грошових коштів не вбачає.

Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги частково, вказавши, що сторони визнали, що 130 000,00 було витрачено на товар і тому не є безпідставно набутими, інша частина грошових коштів у розмірі   1 200 000, 00 грн. підлягає поверненню Відповідачкою як безпідставно набуте майно, оскільки договір дарування на таку суму, згідно ст.719 ЦК України, має бути обов’язково укладений у письмовій формі і нотаріально посвідчений, чого сторонами зроблено не було.

Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким у позові відмовив, мотивуючи своє рішення тим, що кошти позивачем перераховувались на рахунок відповідачки добровільно та без зазначення призначення платежу для ведення спільного бізнесу, придбання товару, тощо, а тому кошти в розмірі 1 200 000,00 грн не є отриманими відповідачкою безпідставно у розумінні ст. 1212 ЦК України та не є такими, що підлягають поверненню.  

Верховний суд, розглянувши касаційну скаргу, погодився з висновком  апеляційного суду, але повністю змінив підстави відмови у задоволенні позовних вимог, зазначивши:

добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Позивач, перераховуючи кошти відповідачу, які сторони спільно витрачали, знав, що між ними відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок), а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків). За таких обставин відсутні підстави для задоволення позовних вимог стягнення коштів в розмірі 1 200 000 грн.