НЕСВОЄЧАСНА ОПЛАТА КОМУНАЛЬНИХ ПОСЛУГ ЗА ДОГОВОРОМ ДОВІЧНОГО УТРИМАННЯ, НЕ ВВАЖАЄТЬСЯ ІСТОТНИМ ПОРУШЕННЯМ ЙОГО УМОВ І НЕ Є ПІДСТАВОЮ ДЛЯ РОЗІРВАННЯ ДОГОВОРУ

Постанова  Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Синельникова Є.В., Білоконь О.В. (суддя-доповідач),  Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В. від 06.09.2023 р. по справі №750/10540/20.

https://reyestr.court.gov.ua/Review/113527153

ЮРИДИЧНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ ПО НЕРУХОМОСТІ

СУДОВА ПРАКТИКА ПО НЕРУХОМОСТІ

ПОЗОВНІ ЗАЯВИ ПО НЕРУХОМОСТІ

Позивач звернувся з позовом про розірвання договору довічного утримання, посилаючись на систематичне неналежним чином виконання Відповідачем своїх договірних обов’язків, зокрема несвоєчасну оплату житлово-комунальних послуг.

Рішенням суду першої інстанції, яке було залишено без змін апеляційним судом, позов було задоволено та розірвано договір довічного утримання.

Натомість Верховний суд задовольнив касаційну скаргу відповідача, скасував рішення судів перщої та апеляційної інстанцій та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог було відмовлено з наступних мотивів:

Договір довічного утримання є однією із правових форм забезпечення непрацездатних за віком або за станом здоров'я фізичних осіб. Недієздатна особа, відчужуючи квартиру (домоволодіння) передусім має на меті отримання утримання, догляду і інших послуг, яких вона потребує внаслідок недієздатності.

Закон чи договір не ставить в залежність факт належності здійсненого забезпечення утриманням чи доглядом від прийняття виконання таких дій відчужувачем. Відтак зобов`язання за договором довічного утримання вважається належно виконаним з моменту вчинення передбаченої договором дії набувачем. Мотиви неприйняття виконання, як і сам факт такого неприйняття не мають правового значення до вирішення питання про належність виконання набувачем своїх обов`язків.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Порушення є істотним, якщо тягне за собою для іншої сторони неможливість досягнення мети договору, тобто, вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, слід встановити: наявність істотного порушення договору та шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може полягати у реальних збитках і (або) упущеної вигоди; її розмір, а також чи є істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що вона змогла отримати.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу повноважень суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору.

У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Відповідно до умов укладеного між сторонами договору довічного утримання істотними умовами договору вважаються щомісячні платежі в межах, встановлених цим договором, первинний (одноразовий) грошовий платіж та довічне право на проживання відчужувача у квартирі (п. 14).

До щомісячних платежів у розумінні пункту 6 договору входять 700 грн, які набувач зобов'язаний надавати відчужувачу шляхом банківського або поштового переказу, або готівкою під розписку, а також сплата щомісячно житлово-комунальних послуг.

Таким чином, істотними умовами договору довічного утримання сторони визначили: довічне право проживання відчужувача у квартирі, первинний (одноразовий) грошовий платіж у розмірі 28 000 грн, вчасну сплату щомісячного грошового утримання у чітко визначеному розмірі платежу - 700 грн, а також житлово-комунальні послуги.

Колегія суддів вважає, що незначна затримка у сплаті житлово-комунальних послуг у спірний період не може бути підставою для розірвання договору, оскільки зазначене не призвело до завдання позивачу збитків чи упущеної вигоди. Висновок судів та доводи позивача про сплату нею особисто житлово-комунальних послуг за спірний період не підтверджені матеріалами справи. Надані позивачем розрахунки житлово-комунальних послуг не є доказами сплати нею цих послуг.

Посилання судів на неправильність нарахування комунальних послуг з урахуванням наданої позивачу субсидії, яку відповідач не має, виходить за межі позовних вимог, оскільки позивач не обґрунтовувала позовні вимоги цими підставами.