ПОЗБАВИТИ ПРАВА КОРИСТУВАННЯ ЖИТЛОМ ЗАРЕЄСТРОВАНИХ В НЬОМУ МАЛОЛІТНІХ ОСІБ ВСУПЕРЕЧ ДОГОВОРУ ІПОТЕКИ НЕМОЖЛИВО

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., від 04 вересня 2023 року у справі № 334/7004/21

https://reyestr.court.gov.ua/Review/113236191

ЮРИДИЧНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ ПО НЕРУХОМОСТІ

СУДОВА ПРАКТИКА ПО НЕРУХОМОСТІ

ПОЗОВНІ ЗАЯВИ ПО НЕРУХОМОСТІ

Банк звернувся з позовом до боржника та члені його сімї, серед яких були малолітні діти про визнання недійсним права користування жилим будинком, визнання осіб такими, що втратили право користування жилим будинком.

 Свої вимоги обґрунтовував тим, що у нього наявний виконавчий напис, яким у рахунок погашення заборгованості звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме будинок, право користування відносно якого він просив позбавити відповідачів.

Позивач зазначав, що вищевказаний виконавчий напис декілька разів пред`являвся до виконання з подальшим поверненням стягувачу без його виконання, у тому числі через те, що у будинку зареєстровані малолітні діти. Крім того, договором іпотеки передбачено право іпотекодавця на реєстрацію у предметі іпотеки інших осіб лише при умові отримання письмової згоди від іпотекодержателя. Проте, іпотекодавець порушив цей обов`язок і без згоди іпотекодержателя зареєстрував у житлі інших осіб, в тому числі малолітніх.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог. Рішення суду обгрунтовано тим, що  заявляючи вимогу про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим будинком, банк обрав неналежний спосіб судового захисту свого порушеного права, оскільки лише власник має право вимагати усунення відповідних перешкод.

Підстави визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, врегульовані нормами ЖК України (статті 71, 72, 116, 156) та ЦК України (стаття 405). Серед указаних підстав відсутня підстава заявлена банком - визнання недійсним надання ОСОБА_1 у користування іншим особам житлового будинку, а позивач - AT «Кристалбанк», не є власником жилого будинку, тому відсутні підстави для задоволення його позовних вимог.

Апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції в силі, але змінив його мотивувальну частину. Судом зазначено. що ЖК України, ЦК України, Закону України «Про охорону дитинства», положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах щодо права на житло, судову практику Верховного Суду.

Змінюючи мотиви відмови у задоволенні позову банка, апеляційний суд виходив із того, що банк зазначав підставою для втрати відповідачами права користування спірним будинком, який є предметом іпотеки, порушення ОСОБА_1 умов договору іпотеки щодо реєстрації інших осіб у будинку. Проте, у позовній заяві не зазначено такої підстави для виселення відповідачів як звернення стягнення на предмет іпотеки, що є підставою для виселення усіх осіб, які в ньому проживають на підставі статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК України, а зміни підстав позову в суді апеляційної інстанції не передбачені нормами ЦПК України.

Верховний суд залишив дані рішення суду першої та другої інстанції в силі.