ВІДСУТНІСТЬ У СЕКРЕТАРЯ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ ПОВНОВАЖЕНЬ ПОСВІДЧУВАТИ ЗАПОВІТ, НЕ Є ПІДСТАВОЮ ВИЗНАННЯ ПОСВІДЧЕНОГО НИМ ЗАПОВІТУ НЕДІЙСНИМ

Постанова Верховного Суду у складі суддів Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Гулька Б. І., Крата В. І., Синельникова Є. В., Фаловської І. М., Червинської М. Є. по справі №369/7921/21 від 29.01.2024 р.

Позивачка звернулася до суду з позовом до відповідачки, треті особи: сільська рада, районна державна нотаріальна контора про визнання заповіту нікчемним та застосування наслідків нікчемного заповіту.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона після смерті своєї тітки звернулася із заявою до районної державної нотаріальної контори про прийняття спадщини й дізналася про існування заповіту, складеного спадокдавецею на її ім'я та ім’я відповідачки . Заповіт був посвідчений секретарем сільської ради.

Позивач вважає, що вищевказаний заповіт є нікчемним, оскільки в особи, яка посвідчувала заповіт, були відсутні на це повноваження, а саме не було відповідного рішення виконавчого комітету сільської ради. Крім того, посилалася на невідповідність форми заповіту вимогам законодавства, зокрема не вказано місце народження заповідача, а тому вважала, що наявні підстави для визнання за нею, як спадкоємцем за законом, права на спадщину та просила визнати нікчемним заповіт спадкодавця, який посвідчений секретарем сільської ради; застосувати наслідки нікчемного заповіту шляхом визнання за нею права на спадщину померлої спадкодавиці, як за спадкоємцем за законом.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним в силі постановою апеляційного суду, у позові було відмовлено, оскільки оспорюваний заповіт відповідає вимогам закону щодо його форми та змісту, зокрема: він складений у письмовій формі, підписаний власноручно заповідачем, посвідчений відповідальною посадовою особою органу місцевого самоврядування - секретарем сільської ради, у приміщенні сільської ради, на робочому місці секретаря, після того, як вона з`ясувала волевиявлення заповідача, підготувала проект документа, внесла його у відповідний реєстр, що не дає підстав зробити висновок про його нікчемність.

Позивачка, не погоджуючись з вказаними судовими рішення, звернулась до Верховного суду з касаційною скаргою, яка мотивована наступним:

в матеріалах даної справи відсутнє рішення виконавчого комітету сільської ради про уповноваження секретаря сільської ради на вчинення нотаріальних дій.

Відповідно до правової позиції Верховного суду в аналогічних справах, виключно виконавчий комітет сільської ради має повноваження покласти на посадову особу цього органу місцевого самоврядування функції щодо вчинення нотаріальних дій, зокрема, посвідчення заповітів. Секретар сільської ради, посвідчуючи заповіт на підставі відповідного розпорядження сільського голови, не має на це повноважень, а отже, оспорюваний заповіт є нікчемним у силу вимог частини першої статті 1257 ЦК України.

форма оспорюваного заповіту не відповідає вимогам законодавства, оскільки відповідно до абзац третій пункту 33 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем.

Об’єднана палата Касаційного цивільного суду вирішила відступити від попередніх правових висновків в аналогічних справах, оскільки наведені висновки зводяться до надмірного формалізму, порушують принципи приватного права, зокрема принцип свободи заповіту, складовою якого є необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання. В зв’язку з чим відмовила у задоволенні касаційної скарги, залишивши рішення судів попередніх інстанцій без змін, з огляду на наступне:

Для приватного права апріорі притаманна диспозитивність, яка проявляється, зокрема, в тому, що особа, з урахуванням принципу свободи правочину, сама вирішує вчиняти чи не вчиняти певний правочин.

Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання.

Законодавець у ЦК України не передбачив такої підстави для кваліфікації заповіту, посвідченого секретарем сільської ради, нікчемним, як відсутність рішення виконавчого комітету сільської ради щодо покладання на цю посадову особу вчинення нотаріальних дій, так і відсутність вказівки в заповіті місця народження заповідача. Це не впливає на форму заповіту та порядок його посвідчення. Протилежна кваліфікація буде базуватися на мотивах розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення і порушить принцип свободи заповіту, оскільки він піддається правовій охороні й після смерті заповідача.