СУДОВА ПРАКТИКА – ВИЗНАННЯ ЗАПОВІТУ НЕДІЙСНИМ. ЧАСТИНА 2

НЕ СПАДКОЄМЕЦЬ НЕ МОЖЕ ОСКАРЖИТИ ЗАПОВІТ. ЗАПОВІТ, ЯКЩО СПАДКОДАВЕЦЬ НЕ ПИСЬМЕННИЙ. ЗАЯВА ПРО РЕЄСТРАЦІЮ ЗАПОВІТУ ТА КВИТАНЦІЇ ПРО СПЛАТУ ЗА РЕЄСТРАЦІЮ ЗАПОВІТУ НЕ ЗАВЖДИ ПОТРІБНА. ЯКЩО СКЛАВ ЗАПОВІТ В СЕЛІ В ЯКОМУ НЕ ПРОЖИВАЄ? ЧИ МОЖЛИВО ВИЗНАТИ ЗАПОВІТ НЕДІЙСНИМ, ЯКЩО ПРОПУСТИВ СТРОК НА ПРИЙНЯТТЯ СПАДЩИНИ?

ЮРИДИЧНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ ПО СПАДКОВОМУ ПРАВУ

СУДОВА ПРАКТИКА ПО СПАДОВОМУ ПРАВУ

ПОЗОВНІ ЗАЯВИ ПО СПАДКОВОМУ ПРАВУ

1. ОСОБА, ЯКА НЕ МАЄ ПРАВО НА СПАДКУВАННЯ НЕ МОЖЕ ПРОСИТИ СУД ВИЗНАТИ ЗАПОВІТ НЕДІЙСНИМ

Постанова   Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю., від 18 травня 2023 року у справі 523/16177/21

https://reyestr.court.gov.ua/Review/110999392

Позивач звернувся до суду із вимогою визнати недійсною заяву спадкодавця про скасування заповіту, визнати недійсним заповіт. На обґрунтування своїх вимог зазначала, що попередньо заповіт був складений на її ім'я, і стверджувала що спадкодавець постійно контактував з нею, і наголошував, що на її імя був складений заповіт.

У задоволенні позову особі відмовлено. рішення судів першої та другої інстанції мотивовані тим,, що  пред'явлені позовні вимоги  безпідставні, не доведені та є такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі, адже позивач не є спадкоємицею померлого спадкодавця.

Верховний суд залишив дані рішення в силі, зокрема мотивуваши це тим, що будь-яких доказів наявності заповіту складеного спадкодавцем на її користь           позивач не надала, а суди не встановили.

Тому, встановивши, що позивач не є спадкоємцем померлого спадкодавця ні за заповітом, ні за законом, що свідчить про відсутність у неї прав спадкоємця, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, адже її права оскарженими правочинами не порушені.Саме по собі звернення позивача до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 не свідчить, що вона набула статусу спадкоємця.

Серед доказів відсутності заповіту на користь позивача зазначена інформаційна довідка зі Спадкового реєстру відповідно до якої жоден заповіт на на дату зазначену позивачем не посвідчувався, а бланк на який вказує позивач використаний іншого числа.

 

2. ЗАПОВІТ СКЛАДЕНИЙ У ПРИСУТНОСТІ ДВОХ СВІДКІВ ТА ПІДПИСАНИЙ ТРЕТЬОЮ ОСОБОЮ З ПРИЧИНИ НЕПИСЬМЕННОСТІ СПАДКОДАВЦЯ НЕ МОЖЕ БУТИ ВИЗНАНИЙ НІКЧЕМНИМ.

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В., від 19 квітня 2023 року у справі №  308/1183/17

https://reyestr.court.gov.ua/Review/110353976

Позивач просив визнати заповіт недійсним, зокрема з тої причини, що доказів неписьменності або ж обставин,які б унеможливлювали підписання заповіту особисто спадкодавцем немає, а заповіт був складений при свідках і підписаний третьою особою.

Апеляційний суд дійшов висновку, що цей заповіт є нікчемним з моменту його посвідчення, як такий, що складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, та не створює жодних юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Постанова апеляційного суду мотивована тим. що сама по собі неграмотність спростовується іншими документами, де міститься підпис спадкодавця.

Верховний Суд скасував дану постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, зокрема зазначивши

Пунктами 5-6 глави 9 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок № 296/5), передбачено, що якщо фізична особа внаслідок фізичної вади, хвороби або іншої причини (наприклад, неписьменна) не може власноручно підписати документ, то за її дорученням у її присутності та в присутності нотаріуса цей документ може підписати інша особа, яка визначається зазначеною фізичною особою. Про причини, з яких фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не мала змоги підписати документ, зазначається у тексті документа та в посвідчувальному написі. Правочин за особу, яка не може підписати його, не може підписувати особа, на користь або за участю якої його посвідчено

Верховний Суд погодився із твердженнями суду першої інстанції, що належних та допустимих доказів, які б достеменно свідчили, про те, що за життя спадкодавець була грамотною, вміла читати і писати, не надано, а наявні у матеріалах справи договори оренди земельної частки (паю) від 21 травня 2001 року, про користування електричною енергією від 02 вересня 2005 року № 59-271 і додаток № 1 до нього, типовий договір № 29871 від 15 жовтня 2007 року про надання послуг з газопостачання, акт опломбування фланців підземного (надземного) газопроводу-вводу від 19 листопада 2003 року, з відтворенням на них у письмовій формі декількох літер в якості короткого підпису, який на кожному документі різний, не може свідчити про її грамотність

 

3. ЗАЯВА ПРО РЕЄСТРАЦІЮ ЗАПОВІТУ ТА КВИТАНЦІЇ ПРО СПЛАТУ ЗА РЕЄСТРАЦІЮ ЗАПОВІТУ НЕ ЗАВЖДИ ПОТРІБНІ.

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,   від 28 лютого 2023 року у справі № 205/8049/20         

https://reyestr.court.gov.ua/Review/10924208          

Особа звернулася до суду про визнання заповіту нікчемним та недійсним. скасування реєстрації заповіту. Заповіт був посвідчений в 2012 році. 

Вимога про скасування реєстрації заповіту була обгрунтована тим, що  вказаний заповіт було посвідчено та зареєстровано із порушенням вимог чинного законодавства, оскільки заповідачем не було подано заяву про державну реєстрацію заповіту та не сплачено відповідний реєстраційний збір.

Суд першої та другої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог повністю. Верховний суд залишив у силі рішення суду першої та другої інстанції

Щодо скасування реєстрації заповіту з підстав. які зазначив позивач, то Верховний Суд зазначив: 

Згідно з частиною першою статті 56 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог законодавства України і особисто подані ними нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, а також забезпечують державну реєстрацію заповітів у Спадковому реєстрі відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Положення про Єдиний реєстр заповітів і спадкових справ, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 17 жовтня 2000 року №51/5 (яке було чинним на момент посвідчення заповіту) визначало, що Єдиний реєстр - це комп`ютерна база даних, що містить відомості про заповіти та спадкові справи, а також визначено, що реєстрацію посвідчення, зміни, скасування заповітів, заведення спадкових справ, видачу свідоцтв про право на спадщину здійснює Реєстратор Єдиного реєстру (державні нотаріальні контори, державні нотаріальні архіви, приватні нотаріуси, які уклали відповідні угоди з Адміністратором і мають доступ до Єдиного реєстру через комп`ютерну мережу Міністерства юстиції України).

Пункт 2.2.1. Положення передбачає, що реєстрація заповітів здійснюється шляхом внесення реєстраційного запису до Єдиного реєстру.

Пунктом 2.2.2. вказаного Положення визначено, що реєстратор здійснює реєстрацію протягом 5 робочих днів з часу посвідчення ним заповіту або не пізніше наступного робочого дня з часу отримання від інших нотаріусів або заповідачів (у випадку, передбаченому пунктом 2.2.4 цього Положення) заяви про реєстрацію заповіту в Єдиному реєстрі.

При цьому згідно з пунктом 2.2.3. Положення нотаріуси, які не мають систем комп`ютерного доступу до Єдиного реєстру, здійснюють реєстрацію посвідчених ними заповітів та заповітів, посвідчених посадовими особами, що перераховані в статті 40 Закону України «Про нотаріат», протягом 5 робочих днів з часу посвідчення заповіту або отримання заповіту від осіб, що перераховані у статті 40 Закону України «Про нотаріат», шляхом подання Реєстратору заяви про реєстрацію посвідчення заповіту в Єдиному реєстрі.

Отже, обов`язок подання заяви про реєстрацію заповіту встановлено лише у тих випадках, коли заповіт посвідчується нотаріусами, які не мають систем комп`ютерного доступу до Єдиного реєстру, здійснюють реєстрацію посвідчених ними заповітів та заповітів, посвідчених посадовими особами, що перераховані в статті 40 Закону України «Про нотаріат».

Установивши, що оспорюваний заповіт було посвідчено органом нотаріату, який мав комп`ютерний доступ до бази даних вказаного реєстру, та який здійснює державну реєстрацію такого заповіту, що виключає необхідність підписання та подання заповідачем відповідної письмової заяви про реєстрацію заповіту, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд дійшли правильного висновку про відсутність підстав для скасування реєстрації заповіту.

При цьому суди попередніх інстанцій, відхиляючи доводи позивача щодо несплати реєстраційного збору заповідачем, обґрунтовано виходили з того, що нормами Положення не передбачено зберігання відповідних квитанцій у матеріалах нотаріального діловодства.

 

4. ПОСАДОВА ОСОБА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ МОЖЕ ПОСВІДЧИТИ ЗАПОВІТ ПОЗА МЕЖАМИ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ. ДЕ ПРОЖИВАЄ ЧИ ЗАРЕЄСТРОВАНИЙ ЗАПОВІДАЧ.

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Грушицького А. І., суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В., від 05 квітня 2023 року у справі № 709/830/21

https://reyestr.court.gov.ua/Review/111192266

Особа подала до суду позов, де ставила вимогу про визнання заповіту недійсним. Основною підставою для визнання заповіту недійсним зазначила, що заповіт був посвідчений посадовою особою місцевого самоврядування, поза межами територіальної громади, де проживає чи зареєстрований заповідач.

Рішеннями суду першої та другої інстанції у позові відмовлено. Верховний Суд залишив в силі дані рішення суду.  Верховним судом, відносно цього питання,  було зазначено, що з урахуванням викладеного, а також того, що уповноважена особа органу місцевого самоврядування заповіт за межами територіальної громади, де вона здійснювала повноваження, не посвідчувала, колегія суддів доходить висновку, що сама по собі обставина посвідчення уповноваженою особою органу місцевого самоврядування заповіту поза межами територіальної громади, де проживає чи зареєстрований заповідач, не тягне за собою нікчемність заповіту, оскільки законодавець не встановлює вимоги щодо посвідчення заповіту посадовою особою органу місцевого самоврядування за місцем реєстрації заповідача.

 

5. ПРОПУСТИВ СТРОК ДЛЯ ПРИЙНЯТТЯ СПАДЩИНИ - НЕ МАЄШ ПРАВА ВИМАГАТИ ВИЗНАННЯ ЗАПОВІТУ НЕДІЙСНИМ

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В. від  21 червня 2023 року у справі 940/1680/19

https://reyestr.court.gov.ua/Review/111906606

Особа подала до суду позов про визнання заповіту недійсним. Позов був поданий після спливу встановленого законом строку для прийняття спадщини. За відсутності підстав для поновлення такого строку, суди першої та другої інстанцій дійшли висновку, що позивач вважається таким, що не прийняв спадщину. Вказане у свою чергу свідчить про відсутність порушеного  цивільного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду, а отже є підставою для відмови у задоволенні решти позовних вимог.

Встановивши, що ОСОБА_1 як спадкоємець першої черги після смерті ОСОБА_3 звернувся до суду з цим позовом після спливу встановленого законом строку для прийняття спадщини та за відсутності підстав для поновлення такого строку, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач вважається таким, що не прийняв спадщину після смерті батька. Вказане у свою чергу свідчить про відсутність порушеного  цивільного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду, а отже є підставою для відмови у задоволенні решти позовних вимог.

Верховний суд залишив рішення судів попередніх інстанцій в силі, зазначивши, що вирішуючи спір у цій справі, суди попередніх інстанцій, з урахуванням обставин справи, на підставі досліджених доказів, яким надано належну правову оцінку, правильно встановили, що позивач не прийняв спадщину після смерті батька, оскільки в установлений законом строк не подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини і постійно не проживав зі спадкодавцем. Водночас йому відмовлено у визначенні додаткового строку для прийняття спадщини.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням зазначених вимог закону та встановлених обставин у справі правильно виходили із того, що вимоги позову не можуть бути задоволені з підстав не прийняття ним спадщини, оскільки захисту підлягає тільки порушене право, яке в цьому випадку не відбулось.